Йду, і не маю сліз, минаючи квартали,
Немов недобрі сни, позбавлені небес,
І все в мені бринить – і стале, і нестале,
І весь великий борг, і страх великий весь.
Хай яблука впадуть – і навіть ті останні,
Що важчі, ніж слова, та легші молитов.
…Є особливий час – час постаті в тумані,
Якій усе одно. Якій усе – любов.
(Маріанна Кіяновська)
Комментариев нет:
Отправить комментарий